Розвиток України повинен ґрунтуватися на засадах економічного націоналізму
Ще наприкінці 1990-х років я переконався, що в сучасному глобальному світі націоналістична теорія не може існувати лише на етнічному, виключно мовному чи то культурному підґрунті. Тому, всі останні роки був хоч і переконаним прихильником націонал-консерватизму, але вважав за потрібне розвивати теорію націоналізму не в етнічній площині, а у бік економічного та територіального патріотизму (націоналізму). Одним з перших теоретиків економічного націоналізму був німецький економіст, політик і публіцист першої половини 19 століття Фрідріх Ліст. Пропоную статтю Є. Ланюка про цього великого, як на мене, політолога та його концепцію економічного націоналізму з ресурсу Zbruc.eu:
Фрідріх Ліст та концепція економічного націоналізму
commons.wikimedia.org
Дуже часто ключ до осмислення новітніх викликів у сфері політики, економіки та культури, а також дороговкази до вирішення гостроактуальних проблем сучасності, можна знайти у працях мислителів попередніх епох. Одним із таких мислителів, ідеї якого здобули загальносвітове визнання, проте, внаслідок історичних обставин (більш ніж 70-річне панування в нашій країні антинаціональної комуністичної ідеології), ще не набули достатнього поширення в Україні, був німецьких економіст та політичний діяч ХІХ ст. Фрідріх Ліст (1789-1846), якому належить концепція «економічного націоналізму». Ліст був більше практиком, ніж теоретиком. Прекрасно розуміючи дух своєї епохи та віяння індустріалізації, він впродовж всього свого життя боровся за об’єднання численних розрізнених німецьких князівств в єдиний митний союз (Zollverein), а також розробляв проекти розвитку залізниць, які називав «нервами суспільства». Фундаментальною працею Ліста, яка увібрала в себе ідеї всього його життя, стала «Національна система політичної економії» (1841 р.), в якій Ліст вперше поєднав економіку з обгрунтованою мислителями європейського Романтизму (зокрема, своїм співвітчизником Йоганном Готлібом Фіхте) ідеєю нації, стверджуючи, що подальший розвиток господарства йтиме саме в національних рамках. Водночас «Національна система політичної економії» (майже за століття до Кейнса!) стала першою критикою класичної політекономії А. Сміта та Д. Рікардо, а окремі її ідеї звучать на порозі ХХІ століття не менш актуально, як і півтораста років тому. Особливу вагу погляди Ліста мають, на наш погляд, для сучасної України, політико-економічне становище якої сьогодні чимось нагадує становище Німеччини у першій половині ХІХ століття. Німеччина, нагадаймо, тоді була слабкою та політично роз’єднаною, а її економіка значно поступалась економіці провідної світової потуги – Англії.
Фрідріх Ліст народився 6 серпня 1789 р. в м. Ройтлінген (Вюртемберг) в родині підприємця. Свою кар’єру розпочав на посту державного службовця. Згодом став викладачем на кафедрі державного управління Тюбінгенського університету. У 1819 році написав детальну записку до німецького союзного Сейму про необхідність відміни внутрішніх мит та створення єдиного торгівельно-промислового союзу. Цим він викликав невдоволення властей і був змушений подати у відставку. У 1820 році Фрідріх Ліст був обраний членом вюртемберзької палати депутатів. За складення петиції про необхідність проведення докорінних реформ в галузі місцевого самоврядування, суду та державної адміністрації впав в немилість до уряду та зазнав кримінального переслідування. У 1824 році його посадили в тюрму, з якої він був достроково звільнений з вимогою негайно покинути Німеччину. У 1825 році Ф. Ліст виїздить до США, де працює як підприємець, фермер, журналіст та редактор німецькомовної газети. В Америці Ліст ознайомився з поглядами американських економістів з так званої «Національної школи», провідним представником якої був Александр Гамільтон (1755-1804). Погляди економістів «Національної школи», серед яких особлива увага зверталась на необхідність державного протекціонізму вразливих галузей економіки, важливість інвестування в інфраструктуру та пріоритетність державного заохочення насамперед виробництва і лиш згодом торгівлі, лежали в основі американської економічної політики аж до часів «Нового курсу» Ф. Рузвельта. У 1827 році під впливом цих поглядів Ф. Ліст видав брошуру «Нарис американської економіки», в якій були сформульовані чимало з його пізніших ідей. На початку 1830-х років Ліст повертається в Німеччину. В цей період свого життя він активно пропагує будівництво залізниць. У 1833 році під його впливом була побудована залізниця між Лейпцігом і Дрезденом. В 1841 році виходить праця усього його життя «Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика й німецький митний союз», яка відразу витримала три видання та була перекладена на кілька європейських мов. Починаючи з 1841 року здоров’я Ліста погіршується. У тому ж 1841 році, внаслідок проблем зі здоров’ям, він відмовився стати редактором кельнської газети Rheinische Zeitung (замість нього це видання очолив Карл Маркс). У 1843 році Ліст відвідав Австрію та Угорщину, а у 1846 році побував з візитом у Британії, де марно намагався добитися створення комерційного союзу між Британією та Німеччиною. Останні роки життя Ліста були затьмарені полосою невдач: він втратив внаслідок фінансової кризи значну частину своєї американської власності, його здоров’я дедалі погіршувалося, а ідеї так і не набули широкого визнання. 30 листопада 1846 року у стані важкої депресії Фрідріх Ліст покінчив життя самогубством.
Після смерті до Фрідріха Ліста прийшло величезне визнання. Його ім’ям були названі університети, а «Національне система політичної економії», за твердженням американського дослідника Вільяма Гендерсона, - це «найбільш перекладена, читана та цитована праця німецького економіста за винятком лише «Капіталу» Карла Маркса»[1].
Погляди Фрідріха Ліста не утворюють єдиної цілісної системи. Як уже було сказано, Ліст був передусім практиком, і його ідеї покликані були розв’язувати ті насушні проблеми, з якими стикалося сучасне йому суспільство. Найголовнішою із цих проблем була індустріалізація. На противагу до Маркса, який стверджував, що розвиток індустріального суспільства має відбуватися в позанаціональних рамках, а націоналізм розглядав як реакційну аномалію, яка відтягає людство від вирішення найважливіших питань, Фрідріх Ліст, за твердженням українського історика Романа Шпорлюка, створив «науспішнішу національну економічну програму», яка забезпечувала модернізацію відсталого суспільства під протекторатом національної держави[2].
Фрідріх Ліст трактує націю як «посередницю між індивідом і людством». Нація для Ліста є цілісним живим організмом, який концентрує в собі людський, розумовий та духовний капітал. Для нього було очевидним, що розвиток економіки відбувається саме в рамках нації, і з цієї позиції він гостро критикує «класичну політекономію», засновану на вченні А. Сміта, яка є, з одного боку, індивідуалістичною, а, з іншого, космополітичною. На думку вченого, космополітизм «класичної теорії», який проповідує необмежену свободу світової торгівлі, є вигідним насамперед для індустріально найрозвинутіших націй. Ті ж нації, які внаслідок різних причин відстають за рівнем свого розвитку від світових індустріальних лідерів, у випадку вільної торгівлі будуть приречені на відсталість та економічну підлеглість. «Я чітко побачив, - стверджував мислитель, - що вільна конкуренція між двома високоцивілізованими націями може бути взаємно вигідною тільки у тому випадку, коли вони знаходяться на однаковому рівні індустріального розвитку, і кожна нація, що в силу історичних причин займає вторинне становище у виробництві, торгівлі та навігації, повинна перш за все зміцнити свої власні позиції, щоб на рівних конкурувати з розвиненішими націями»[3]. За Лістом, «нація діятиме нерозумно, якщо прагнутиме покращувати добробут усього людства ціною власного добробуту та незалежності. Зміцнення своєї влади і сили є для нації законом самозбереження»[4]. Згадаймо принагідно відомі слова Івана Франка: «Все, що йде поза рамами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».
За Фрідріхом Лістом, популярна на той час теорія вільної торгівлі була ні чим іншим, як спробою замаскувати меркантильні інтереси найсильніших держав світу. «Якщо б англійці впродовж усієї своєї історії були вірні принципу «Laissez faire!», - писав мислитель, - то німецькі купці з Ганзейського союзу торгували б сталлю в Лондоні, бельгійці виробляли б для Англії тканину, а сама Англія досі була б вівцефермою для Ганзи»[5]. Натомість саме протекціоністська політика, спрямована на захист основних галузей національної промисловості, дозволила Англії в попередні роки піднятись до висот процвітання та економічної незалежності.
На думку філософа, розвиток будь-якої нації проходить ряд послідовних стадій. Ці стадії – землеробська, землеробсько-мануфактурна та землеробсько-мануфактурно-комерційна. На першій стадії нація повинна бути якнайширше включена в міжнародну торгівлю, експортуючи сировину та імпортуючи технології та устаткування з-за кордону. На другій стадії, коли появляється можливість самостійно забезпечувати себе промисловими товарами, має бути введений державний захист національного виробника, який би дав йому змогу витримувати конкуренцію зі значно дешевшими закордонними товарами. На третій стадії, коли національна промисловість вже достатньо зміцніла, щоб на рівних конкурувати з закордонними виробниками, протекціоністські заходи мають бути зняті і нація повинна знову максимально включитися в міжнародну торгівлю.
Як видно, протекціоністська політика для Ліста – це не мета-в-собі, а лише засіб, який дозволяє захистити національного виробника на певному етапі його розвитку. Як писав сам мислитель, «Раціональна свобода є першою умовою усього людського розвитку – фізичного чи розумового. Як розум окремої людини сковується обмеженнями на обмін ідеями, так і рух нації до процвітання стримується кордонами, які накладені на виробництво та обмін матеріальними благами»[6]. На думку Ліста, будь-яке економічне рішення можна трактувати як з позиції його безпосередньої матеріальної користі, так і з позиції його довгострокових наслідків. Ті матеріальні блага, які нація програє в протекціоністський період, будуть сповна компенсовані в довгостроковій перспективі, коли національна промисловість достатньо зміцніє, щоб стати конкурентоспроможною на міжнародних ринках.
У зв’язку з цим ще одна ідея Фрідріха Ліста заслуговує на увагу. На противагу до Сміта та Рікардо, для яких основним критерієм суспільного багатства були мінові цінності, Ліст вводить поняття «продуктивних сил», під якими розуміє увесь економічний потенціал нації. Інвестування в «продуктивні сили» має стати першочерговим завданням держави. До «продуктивних сил» ж мислитель відносив не лише промисловий та технологічний капітал, але й також духовні цінності – науку, освіту, культуру та мистецтво.
Фрідріх Ліст був піонером індустріалізації. Чимало свого часу він присвятив розвиткові залізниць, за якими бачив майбутнє світової економіки. Водночас роль залізниць, на його переконання, була далеко не лише економічною, але й військово-стратегічною та культурною. Ф. Ліст визначав роль залізниць як:
1. засобу оборони, що прискорює маневреність армії;
2. засобу, що сприяє розвитку культури нації, доносячи знання та вміння будь-якого типу прямо на ринок;
3. засобу, що звільняє від прямої загрози голоду чи дефіциту товарів, а також від коливання цін на найнеобхідніші продукти;
4. засобу, що сприяє розвитку національного духу та долає марнославну й обивательську свідомість, що випливає із провінційної замкненості.
Тут виявилася глибока проникливість поглядів Ліста, які можна екстраполювати і на розвиток сучасної інфраструктури, в тому числі інформаційної.
Економічне вчення Фрідріха Ліста в поєднанні з практичним генієм Отто фон Бісмарка дозволило аграрній та політично роз’єднанійНімеччині за дуже короткий період стати однією найрозвинутіших та наймогутніших держав світу. З другої половини XIX століття воно було сприйняте угорцями, іспанцями, ірландцями та іншими національними рухами як конкретна програма до дій. Після Другої світової війни вчення Ліста взяла на озброєння Японія, а наприкінці 1970-х років Ден Сяопін поставив його в основу сучасної економічної могутності Китаю. «Національну систему політичної економії», таким чином, можна вважати підручником для націй, що прагнуть модернізувати свою економіку. Надзвичайно актуальними ці ідеї є й для України з її багатющим людським, ресурсним та технологічним потенціалом.
[1] Henderson, William O. Friedrich List: Economist and Visionary. Frank Cass: London, 1983. P.-85
[2] Р. Шпорлюк «Комунізм і націоналізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста». К.: Основи, 1998. – 480 с.
[3] The National System of Political Economy, by Friedrich List, 1841, translated by Sampson S. Lloyd M.P., 1885 edition, Author’s Preface, P.- XXVI
[4] Ibid. P.-150
[5] The National System of Political Economy. P.- XXVI
[6] Petition on Behalf of the Handelsverein to the Federal Assembly, April, 1819 // Margaret E. Hirst. P.-138
10.02.2013
*****
Нагадаю, варіант періодизації розвитку суспільства, який Ф. Ліст висунув на початку XIX століття, був представлений п'ятистадійною моделлю, а саме наступними стадіями економічного розвитку:
* Стадія дикості — (XII—X тис. р. до н.е.) — перехід до осілого способу життя, господарство носить привласнюючий характер — мисливство, збиральництво, рибальство. Організація суспільства характеризується стадно-колективними формами.
* Пастуша стадія — (X—V тис. р. до н.е.) — основним видом діяльності є скотарство, землеробство відіграє допоміжну роль. Організація суспільства — родоплемінна.
* Землеробська стадія — (V тис. р. до н.е. — сер. XIII ст. н.е.) — основним видом діяльності є землеробство. Організація суспільства — сімейно-станово-державна.
* Хліборобсько-мануфактурна стадія — (XIII — сер. XVIII ст.) — пов'язана з розвитком мануфактури. Основні види діяльності — сільське господарство та ремесло. Організація суспільства — станово-державна.
* Хліборобсько-мануфактурно-комерційна стадія — (XVIII — сер.XIX ст.) — основними видами діяльності є землеробство, ремесло, промисловість, торгівля. Організація суспільства — станово-державна.
Деякі автори вважають, що на сьогоднішній день до цього поділу варто було б додати шосту стадію — фінансово-промислову (сер. XIX — кін. XX ст.).
'via Blog this'
