Слово про новий скандал
(Частина 1)
З інтересом спостерігаю «шкандаль», який ось уже два дні палахкотить в Твіттері. Там мова йде про те, що між відомими військовими розгорнулася полеміка з приводу матеріального забезпечення військ і, як кажуть. «Про взагалі» або «за жисть». Хтось висловлює думку про те, що Талан і нова форма - нікуди не годиться, а хтось навіть пише про те, що на передку бачив підрозділи, які воюють в кирзаках і обмотках. У відповідь на це спостерігаємо реакцію, яку ініціюють такі ж військові і до всього цього приєдналися прості і не зовсім прості люди.
Судячи з того, що бійки не заспокоюється, хотілося б дещо видати обом сторонам і змусити їх задуматися над тим, що написано нижче. Перше, автор не їздить на передок, але особисто знає людей, які це регулярно роблять і діляться своїми враженнями від побаченого. Крім того, нам постійно пишуть деякі військові, які знаходяться прямо там. Так що загальне уявлення про ситуацію ми маємо.
Але ось що хотілося б зауважити. У 2014 році було зовсім погано. Практично всі осудні громадяни України так чи інакше - брали участь в тому, щоб одягнути, взути і нагодувати наших військових. Якщо хто пам'ятає, по всім супермаркетам стояли візки, куди збирали продукти на Фронт. Шкода, не зробив фотографій цих візків, перемотаних прапором України. А там було на що подивитися. Видно, які різні люди наповнювали ці візки, від пачок макаронів і дорогого кави з запискою «не спи, рідний, краще випий кави» та до недешевих ковбас і солодощів. У кого на що вистачало грошей, хоч на пару шкарпеток.
Крім того, ми так і не дізналися фінальну цифру, скільки грошей люди переслали смсками на рахунок підтримки ЗСУ. Ну і на цьому тлі виникли волонтерські рухи і волонтери, які покрили себе славою, не вимагаючи її взагалі. Були й інші волонтери, які конвертували свою популярність в щось відчутне, типу посад і тому подібного. Що тут приховувати, були серед них і просто шахраї, типу Адреналін Шухера, або як там його??? Але в будь-якому випадку, в перший час, з усіма витратами, волонтери забезпечили паралельний тил і це допомогло нам вистояти.
Зараз ситуація радикально змінилася. Держава вже закриває майже всі потреби військ і необхідність в візках продуктів вже зникла. Як зникла потреба в багатьох речах, які возили волонтери. Просто досить згадати епопеї з касками та бронежилетами. Так, проблеми залишилися, але вони вже зовсім іншого порядку і не бачити цього можна тільки спеціально. Саме на цьому варять воду деякі розкручені знаменитості на зразок Мустафи, який вже солідаризувався з Пінчуком і подібної поганню. Так що - не будь таким, як Мустафа. Ну і плюс до цього, військовий будь-якої армії зобов'язується стійко терпіти тяготи і злигодні військової служби. Тому, це треба мати на увазі.
А тепер - з іншого боку. Тут йде виключно про наших військових, які перебувають на фронті. Сама участь в бойових діях з усім тим, що вони бачать і переживають, ставлять їх за загальні дужки. Підходити до них з тією ж міркою, що й до жирного Мустафи, наприклад, абсолютно неправильно. Вони знаходяться в постійній стресовій ситуації, яка деформує психіку і може видавати цілий букет неадекватних реакцій. Ну так що, вони після цього перестають бути нашими? Ті, хто отримав поранення, контузії, кого напівживим або хто напівживих витягав з поля бою, вони стали чужими? В який момент це стало? Коли вони звинувачують у всьому керівництво країни, тих, хто в тилу і т.д., ось з цього моменту? А якби контузія позбавила б їх мови, і вони не могли цього говорити, але так думали, вони залишалися б нашими чи вже ні?
А ось той важко поранений боєць, який попросив не витягувати його з поля бою під Світлодарську тому, що він важкий і запропонував витягати легкого хлопчину і попросив залишити йому дві гранати, він міг зло лаяти керівництво чи ні? Швидше за все, від цього загиблого героя теж діставалося всім, ну так що тепер? Куди його?
Під час В'єтнамської війни військові медики помітили, що затяжні військові дії з масою кривавих подій, істотно деформує психіку солдатів і вони стають імпульсивними, дратівливими і розлюченими. Їх реінтеграція в суспільство проходить вкрай важко і часто з спалахами агресії, насильства або навпаки - глибокої депресії. Це явище було названо «В'єтнамський синдром» і тепер в Штатах працює ціла армія психологів, які акуратно виводять своїх воювали військових з цього стану. Тобто, там чітко розуміють, що війна не може пройти без шкоди для психіки і якщо солдат чудить, то його просто лікують і реабілітують, але не викидають.
Це - вкрай важливо. Ми повинні піти від скотинячого спадщини совка коли справжніх ветеранів війни намагалися замести під килим, як настирливий сміття. Що б і як би вони не говорили, вони - наші бійці, лише побиті війною. І так, треба спокійно реагувати на їх, часом, неадекватність, як ми ставимося до дітей.
'via Blog this'
