субота, 26 грудня 2015 р.

Bloomberg: Путінська трясовина в Сирії доводить проникливість Обами

час публікації: 11 грудня 2015 року, 10:48 | останнє оновлення: 11 грудня 2015, 10:48блог Версія для друку фото
Инопресса
Bloomberg: Путінська трясовина в Сирії доводить проникливість Обами
Ілля Архипов і Генрі Мейер
"Виявилося, що президент США Барак Обама, якого критикують на батьківщині за його стратегію боротьби з" Ісламським державою ", був правий, коли передбачив, що кампанія Володимира Путіна в Сирії - шлях в трясовину, - пишуть журналісти Ілля Архипов і Генрі Мейер в BloombergBusiness . - Коли Путін вступив на сирійську громадянську війну 30 вересня 2015, багато високопоставлених московські чиновники недооцінили, як довго триватиме операція в підтримку Асада. Тепер вони вже не говорять про кілька місяців, а один з них висловив сподівання, що вона не триватиме кілька років ".
"Пішов третій місяць місії, і Путін вливає в Сирію матеріально-технічні та людські ресурси такими темпами, яких не чекали законодавці, вже насилу виконують його запити по витратам", - зазначають автори. Ціни на нафту падають і тягнуть за собою доходи Росії, продовжуючи першу за шість років рецесію. "На цьому тижні Міноборони РФ довелося відкласти кілька нових збройових програм", - йдеться в статті.
"Операція триватиме як мінімум рік, - сказав Франц Клінцевич, заступник голови комітету з оборони у верхній палаті парламенту. - Я більшого очікував від сирійської армії".
Посилаючись на "обізнаного чиновника", автори статті пишуть, що спочатку Росія планувала витратити на цю війну 1200000000 доларів за весь 2016 рік. За даними Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI, Лондон), після масової відправки солдатів і техніки в середині листопада щоденні витрати підвищилися з 4 до 8 млн доларів на день, що в перерахунку на рік становить майже 3 млрд.
"Путіну доведеться втягувати все більше і більше наземних сил, все частіше підставляючи їх під атаки і збільшуючи ймовірність затяжний місії, - вважає аналітик Йорг Форбріг (German Marshall Fund of the US). - Один рік - це абсолютно нереалістично".
Посилаючись на дослідника з RUSI Ігоря Сутягіна, автори повідомляють, що зараз в Сирії - 5 тис. Російських військових, і це більш ніж у два рази перевищує початкові прогнози про введення 2 тис. "Хоча Путін все ще виключає наземний наступ, - сказав Сутягін, - сотні радників вже прикріплені до сирійської армії ".
"Більше ніхто в російське керівництво не недооцінює трудність цього завдання, за словами Андрія Климова, заступника голови комітету з міжнародних справ верхньої палати парламенту", - йдеться в статті.
"Загроза, з якою ми боремося, - це від 45 до 50 тис. Досвідчених бойовиків, у тому числі з Чечні та Афганістану, і офіцерів сирійської армії, яких ми самі ж навчили, - сказав Клімов. - Це дуже серйозний противник".

субота, 21 листопада 2015 р.

Майдан 2

Українська правда Історична правда Постійна адреса публікації: http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/11/20/148731/ Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності 20.11.2015 "Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів". "Історична правда" публікує кілька фрагментів з книги "Майдан від першої особи. 45 історій Революції гідності", підготовленої Українським інститутом національної пам’яті до другої річниці Майдану. Спогади учасників Революції гідності зібрані у рамках проекту "Майдан: усна історія". Український інститут національної пам’яті почав цей проект у березні 2014 року, а з червня того ж року він здійснюється у партнерстві з ГО "Фонд збереження історії Майдану". На момент цієї публікації зібрані свідчення більше 500 учасників Революції Гідності. Наталя Соколенко, журналістка, громадська активістка, член партії "Демократичний альянс" Чому так багато людей вийшло на Майдан? Мустафа Найєм написав у Фейсбуці свій заклик: "…Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан? … Зустрічаємося в 22.30 під монументом Незалежності", – і його, як ми потім з’ясували, побачила одна людина – Володимир Коломієць, який коли й був знайомий із Мустафою, то побіжно (тобто він Мустафу знав, а той його навряд чи). От Коломієць узяв своїх власних 600$ і кинув на рекламу цього допису, і тому цей заклик замість кількох тисяч побачили 100 000. Відповідно, зі ста тисяч – одна назбиралася. Наталя Соколенко в перші дні Євромайдану Коли кажуть "вашингтонський обком" і таке інше, це, звісно, неправда. Все робилося своїми силами. І, до речі, в цю першу ніч на Майдані, коли вже наближався час останнього поїзда метро, люди почали говорити: "Розходимось, розходимось". Але знайшлися такі, що сказали: "Ні, ми не розходимося!" Серед них були, зокрема, й демальянсівці, мої однопартійці. І вони залишилися ночувати під цією стелою на Майдані, і переночували. Це було непросто – листопад, холодно. Одразу поставили таку коробку для збирання грошей, так би мовити, на підтримку Майдану. Принесли термоспот для чаю, принесли стільці... Які проблеми були далі? Проблеми були зі звуком, і ми звернулися до всіх із закликом принести колонки. Тоді "Удар" пригнав таку невелику машинку вантажну, з колонками й імпровізованою сценою. Всі вилізали на цей "броньовик" (ми казали: "Як Ленін на броньовику"). Він стояв не біля самої стели, а трохи нижче, на Майдані. От із цими колонками й імпровізованим мікрофоном ми і проводили мітинги. Пам’ятаю, це був другий чи третій день, сіявся чи то сніг, чи дощ, стояла мряка, і треба було виходити і щось говорити, бо люди збиралися й збиралися. І от я виповзаю на цей "броньовичок", розповідаю про угоду – якраз я багато над тим працювала... Софія Бориско, студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка Мені здається, для кожного з нас, хто тоді вийшов, це насамперед була боротьба з несправедливістю. Коли нарешті з’являється шанс на якесь краще майбутнє – перед тобою відкриваються перспективи, європейський вектор розвитку, і раптом в один момент тобі кажуть: "Ні. Не так. Розвертаємося на 90 градусів і рухаємось в інший бік". Тож головним рушійним мотивом, на мою думку, було насамперед оце відчуття несправедливості. Софія Бориско разом зі Степаном Берком перед початком студентської акції у грудні 2013 року Перші дні були доволі сумбурні. Була машина, з якої всі виголошували промови. Була Руслана. Тоді почалися збиратися студенти. Я пам’ятаю, мене покликав мій одногрупник: "Ти знаєш, збираються студенти університету Шевченка, під стелою" (там було звичне місце збору всіх студентів). Я приєдналася… і була розчарована. Університет Шевченка – це понад 25 000 студентів, а нас стояло близько тридцяти. І ми тоді вирішили визначити координаторів від кожного факультету. Я стала координатором від свого економічного. Тоді були такі цікаві тусовки (назвемо їх так): позаду стели та в "Глобусі", у "Кофе-хаузі" збиралися студенти різних університетів, обговорювали, що робити далі… Все це було доволі сумбурно. Пам’ятаю, ми вирішили написати звернення від студентства до Президента. Не узгодивши його до кінця, на наступний день одна з організацій висмикнула цей лист, зачитала його зі сцени, закликала людей іти до Адміністрації Президента. Іще про ці дні читайте у матеріалі: Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали Ми зрозуміли, що далі так продовжуватися не може, і один із наших львівських колег, теж студент, запропонував зібрати по двоє представників від кожного вишу. Ми так і зробили – це були Могилянка, Шевченка, Драгоманова, КПІ і львівський Франка. Таким чином утворилася перша Студентська координаційна рада. І вже перші мітинги, які організовувались, були нашою ініціативою. Як ми обирали представників від університетів? Правило було просте: обирали найактивніших – тих людей, які брали на себе відповідальність. Ми дуже часто говорили, що на Майдані була оця відповідальність, самоорганізація. І її, цю відповідальність, треба було не побоятися на себе взяти. Тож керування віддавалося, мабуть, найсміливішим. Богдан Кучер, студент Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Я вчуся на політолога, і у мене особливе сприйняття акцій, які відбувалися на Майдані, насамперед тих, що проходили під політичними прапорами. Пам’ятаю 24 листопада, коли основні опозиційні політичні сили зібрали перше велике віче, яке починало рухатися від парку Шевченка. Промови виголошувалися прямо з машини, де стояла звукова апаратура. В якийсь момент підійшов дідусь, років десь за 80. Було холодно, пам’ятаю, він весь аж посинів. Я не знаю, як він піднявся, бо там треба було по такій драбинці підніматися зверху на машину. Він – ветеран національно-визвольних змагань. І в той момент я бачив, як функціонери "Удару", "Батьківщини" підраховують кількість тих тисяч людей, що там стояли, за партійною символікою, щоб провести розрахунки за кожен прапор, палицю, кепку і так далі… Богдан Кучер (другий справа) на марші мільйонів 1 грудня 2013 Зауважу, що я не належав до тих студентів, які кричали: "Геть політику!", Майдан без політики!". Я, навчаючись на політолога, розумів, якої це величини речі, але тут я говорю про політичну проституцію. Коли йдеться про речі, які зачіпають дуже багатьох людей до глибини серця, коли цей дідусь підбирає якісь слова, тамуючи грудку в горлі, щоб нам щось сказати, і я бачу, що його ніхто не бачить і не чує… І, що найстрашніше, він це розуміє. Він говорив (я дослівно не передам) про те, що йому важливо, аби був хтось, хто готовий продовжити їхню боротьбу. Потім він спустився з тієї машини. Якийсь хлопець п’яний підійшов і почав варнякати до нього, типу: "Дєд…" – ну, абсолютно абсурдні речі говорив. Я його відштовхнув, потиснув ветерану руку. І побачив у його очах розуміння того, що він насправді говорив не марно. А напередодні мені дзвонять із Дрогобича, що мої знайомі й друзі вже виїжджають до Києва. У мене такий стан був, що я не міг себе в руки взяти. Я почав їх відмовляти, говорив, що політики все знову "просвистіли", залишилися ми з носом, тому що це все фарс, це фарс!.. Досі не можу пробачити собі цю паніку. Але люди приїхали. Дуже різні, успішні люди, підприємці приїхали, тобто ті, які насправді щось мають – вони мають сім’ї, гроші, мають все. Ну, здавалося б, сиди собі вдома з жінкою, там дітки бігають, онуки скоро будуть… Нащо ти на той Майдан їдеш? Ні! У них плакат, вони на ньому гасла намалювали… У них там цілий арсенал транспарантів був заготовлений. Я від парку Шевченка прийшов на Майдан. Ми, громадські активісти, залишилися біля стели, а вони все йшли і йшли… до Європейської площі. Вони тоді порахували – десь півмільйона вийшло на марш. Насправді дуже багато було людей, але я знав, яка ціна того. Вони йшли, йшли, йшли, а ми залишилися – чоловік сто. А там тисячі, десятки, сотні тисяч ідуть – це ж мейнстрім, це круто, це двіж! Ну, і всі йдуть, а потім година минула – прапори поздавали, стрічки вже в калюжах лежать, і залишатися під Українським домом нема кому. Дякувати якомусь раціональному зерну в головах тих людей, які представляли політичні сектори – якусь амбіційну сторону вони відкинули, можливо, хтось і за домовленістю (про це не було відомо), але вони прийшли з Європейської площі на майдан Незалежності. І відтоді Майдан став повноцінним, політичні прапори були зняті. Олена Подобєд-Франківська, менеджер з персоналу, громадська активістка Я не могла не піти на Майдан, тому що дуже багато моїх друзів були там. Я знала цих людей особисто, з кимось могла мати кращі стосунки, з кимось гірші, але я точно знала, що вони там стоять, бо в них є певна ідея і певні мрії, які вони дуже хочуть втілити в життя. І, власне, через те, що я поділяла ці ідеї, ці мрії, я долучилася до цього процесу. Олена Подобєд-Франківська організовувала роботу логістичного центру Громадського сектору Євромайдану на Михайлівській площі Мої перші кроки на Майдані були дуже самостійними. Оскільки я за освітою менеджер з персоналу, мені добре вдається організовувати процеси з людьми. Я побачила, що відбувається під стелою – є потреба якоїсь координації, зокрема в напрямі співпраці з волонтерами і реєстрації охочих допомогти з поселенням людям, котрі приїжджають з областей. Спершу я фактично займалася тим, що цілими днями налагоджувала роботу невеличкої волонтерської служби, яка записувала усіх, хто бажав чимось долучитися до процесу, що розпочався на Майдані. Насамперед ми закупили десять зошитів, кожен із них підписали, відвівши під окремий напрям роботи, і тоді розпочалася, власне, така більш-менш відлагоджена система комунікації з тими людьми, які до нас приходили. У нас були дуже прості завдання: нам потрібно було налагодити інфраструктуру, яка вже почала розростатися під стелою. Тому ми записували людей, що мали якийсь транспорт і зголошувалися привозити паливо для генератора, який, власне, тоді обслуговував сцену. А також тих, хто хотів допомагати готувати їжу. Перших п’ять днів люди приносили їжу з дому, а вже згодом, коли нанесли гори харчів під саму стелу, треба було робити якісь бутерброди, заварювати чай… Ми записували також медиків, які вже на той момент почали реєструватися. Окремо фіксували координати людей, готових займатися охороною. Там були цілодобові чергування, відповідно, нам потрібні були дужі хлопці й сміливі дівчата, які б позмінно несли варту. Крім п’яти основних напрямів, які я назвала, було кілька піднапрямів: окремо люди, які займалися дровами, і таке інше... Це те, що стосувалося сервісної частини налагодження життя Майдану. Звісно, важко пробути цілу ніч на ногах, а ще до того ж і холодно було. Тоді народилися перші гарні волонтерські рухи серед підприємців. Я пам’ятаю перші кавові машини (їх по Києву дуже багато розкидано), які приїхали під обидва майдани і роздавали безкоштовно чай і каву. Це було дуже доречно, тому що було дуже холодно, а ще тому, що в той момент народжувалась віра в те, що це не тільки нам треба, а й ще комусь. І це, напевно, був такий перший знак того, що українці можуть долучатися до цього руху все більше, більше і більше. Любов Галан, студентка Національного університету "Києво-Могилянська академія" Я залишилася в ту ніч на Майдані. Людей 100–200 було. Ми дуже переживали, що ці "тітушки" будуть нас бити. Але Вільнюс – все, Вільнюс не вдався. І ми подумали, що прийдемо сюди вже на весну. Це була п’ятниця, і до неділі тут майже нікого б не залишилося. Ну, може, в неділю лишилися б, а в понеділок точно всі пішли б на пари. І от ми сиділи… Пам’ятаю, було дуже холодно. Сцена якось в один момент зникла (я навіть не помітила, коли), бо щось там у них закінчилося, та й танцювати особливо нікому не хотілося, всі грілися біля діжок. Багато студентів було з географічного факультету Львівського університету імені Франка. Сиділи з нами, співали. Любов Галан (друга зліва) разом зі студентами Могилянки у першу ніч на Майдані Тоді вже на Майдані був "Правий сектор". Їх стояло всього п’ятеро хлопців, у масках, з палицями, але вони все ж вселяли в нас надію. Справляли враження гордих таких чоловіків… Хоча хлопцям було років 16–17, не більше. Якось вони так грізно виглядали… Це, в принципі, мій особистий спогад, бо мені завжди такий типаж хлопців подобався. Такі сильні, відважні молоді чоловіки. Ну, потім я змінила про них думку… І тут вилазить якийсь дядечко з лотком яєць, стає напроти "Беркута", коло мене, і починає їх провокувати. Починає матюкатися, щось їм кричати, що вони "пєтухі" тощо… Я кажу йому: "Дядечку, чого ви кричите? Ви, герой, чого ви кричите? Ви захистите тих 20 дівчат, що позаду вас?" І тут я пам’ятаю, що до нього хтось підійшов із "Правого сектору" і сказав, що це їхня територія, і у них провокацій не буде. …Четверта ночі. Холодно. (Це такий найстрашніший час взимку). Я тоді ще, пам’ятаю, зустріла учасника Революції на граніті, Ігоря Коцюрубу, він також там був. Ми з ним стоїмо зверху на "Глобусі". І тут бачимо, що з боку Хрещатика їде якась машина, і хлопці починають дуже швидко бігти туди. Ну, я спускаюся – мені ж цікаво. Кажу: "Піду подивлюся, що там відбувається". – "Іди". Я підходжу, а там стоїть якась машина, повна реманенту – вони там йолку ставити збиралися… Обкладинка виданої Інститутом нацпам'яті збірки спогадів про Євромайдан Я повертаюся і бачу, що з боку Інститутської починає рухатися хмара міліції. Саме "Беркута"… Ми вже тоді відрізняли "Беркут" від ВВ-шників. Тоді всі дуже гарно скооперувалися: всіх дівчат запхали в стелу, а хлопці навколо них стали. І поки я добігла, ця група людей просто пульсувала. Їх не били, їх просто виштовхнули і почали нещадно добивати. У мене паніка... Я бачу, що мої хлопці знайомі біжать. Я собі подумала: ""Беркут" – це ж міліція, вони такі самі, як ВВ-шники…" – і кричу хлопцям: "Давайте я стану наперед… Ну, вони ж дівчину не будуть бити!" І тут я бачу, що вони починають лупити якусь журналістку. Я стала кричати… Коли в мене паніка, то я намагаюся із себе ще більше зробити героя і прорватися вперед. Звичайно, стратегічного сенсу в цьому жодного, але... в той час я про це не думала. Тоді мене друг урятував – просто взяв попід руки і виніс звідти. Я думала, вони нас тільки виженуть з Майдану. Так вони далі за нами почали бігти! Я пам’ятаю, поряд зі мною бігла дівчина, з віночком на голові, і весь час кричала: "Слава Україні", – і за спиною було чутно, що когось б’ють… …Ми вибігаємо з Майдану, в бік Володимирської. А ці матюкаються, ржуть, і б’ють, і голосно так б’ють. Там жінка одна була старша, вона кричала, що ви мені як сини, то вони й старшій жінці так добряче надавали! Біжимо ми вгору, в бік Михайлівського. Поруч зі мною мій друг і ще один дядько старший. Я вже задихаюся, не можу бігти, думаю: "Ну, все…" Мені це нагадало Білорусь – от коли у них розганяли. І думаю собі, що це у нас диктатура, і завтра про це ніхто навіть не знатиме. І тут цей дядько каже, що ні, люди вийдуть, все буде нормально! Я йому, чесно, тоді не повірила. Підготували: Тетяна КОВТУНОВИЧ і Тетяна ПРИВАЛКО Всі матеріали за темою "МАЙДАН" © 2010-2014, Українська правда, Історична правда Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "Історичну правду".

вівторок, 10 листопада 2015 р.

Повернись живим!

четвер, 15 жовтня 2015 р.

статья "Слово и Аргумент"

НАЗВАНИЕ
вступление
развитие
кульминация
развязка
автор

ссылки
источники
1. http://vesti-ukr.com/donbass/68798-ukrainskih-voennyh-podkosil-vostochnyj-sindrom

Слово и Аргумент

Наши солдаты, воевавшие на востоке, вернувшись домой, никак не могут привыкнуть к обычной жизни. На смену афганскому синдрому приходит так называемый восточный. Когда-то обыденные вещи становятся для них едва ли не глобальными проблемами: у ребят меняется лексика, многие плохо спят и просто меняют взгляды или образ жизни. 

Боец 79-й Николаевской отдельной аэромобильной бригады Анатолий Давыденко в августе вышел из окружения под Дьяково. Несмотря на пережитый ужас, мужчина уверяет: особых психологических проблем у него нет. «Но есть проблемы другого характера. Они связаны с нашей государственной системой. Мне необходима операция, длительность которой составляет 4 часа. В Николаевском госпитале, куда меня отправили, такие операции делают, но желающих слишком много и врачи не успевают», — рассказывает Давыденко.

По словам военного, на гражданке также появились трудности с финансами: многие бойцы из 79-й бригады до сих пор ждут обещанных выплат. «Уже прошла вторая часть ротации, ребята по второму кругу в АТО пошли, а денег нет. Обещали по 7 тыс. гривен — выдали по 600, и не всем... Я одним из первых вернулся в часть, так что все выбил. А вот мои товарищи, особенно те, кого на лечение распределили в другие места, денег не видели вовсе», — признается Давыденко.
Хотя психологические проблемы обошли Анатолия стороной, отголоски войны дают о себе знать и в мирной жизни. «Например, до того, как меня призвали, я не хотел принимать участие в боевых действиях. Теперь же хочу вернуться в АТО. Мирным этого не понять. Но когда ты побывал там, то уже не можешь без этого. Вот сижу я в гражданке в машине, а тут мимо меня проносится военный автомобиль с флагом. И я не хочу уже ехать по своим делам, я хочу к ним», — говорит военный.
Но есть вторая сторона медали в нашей военной жизни Украины...

середа, 19 серпня 2015 р.

Козацтво

пʼятниця, 7 серпня 2015 р.

Зла Злинка


понеділок, 3 серпня 2015 р.

Робота - Рекрутер, менеджер по персоналу, хедхантер, HR, Headhunter


неділя, 2 серпня 2015 р.

Секретна зброя бійців батальйону "Донбас"


субота, 1 серпня 2015 р.

Добрий день!
Потрібна волонтерська допомога по просуванню патріотичного руху!
В країні назріває велика скрута. Потрібно збирати активну частину населення на її подолання ДО а не після порогу НЕПОВЕРНЕННЯ.

Крім того в портфелі заказів є декілька проектів по громадському спротиву на Сході України.

Допоможемо нашому народу разом! Боже вбережи Україну!!!
Разом і назавжди! ✌

🔰 🔰 🔰

Посилання на групу Руху Опору:

субота, 25 липня 2015 р.

Кацапи - це не люди, це "чужі" в потворному костюмі людей


середа, 22 липня 2015 р.

бату Донбас срочно требуется!


ДО ЧЕГО ДОШЕЛ ПРОГРЕСС
«Наш аппарат услышит даже звук упавшей в 100 метрах от блокпоста спички» (фото)
Игорь ОСИПЧУК, «ФАКТЫ»
21.07.2015
Размер текста: Абв  Абв  Абв  

В то время как тепловизоры и приборы ночного видения стоят тысячи долларов, способная их заменить система «Трембита М», созданная учеными Национального авиационного университета Украины, — всего 560 гривен
— Я лично испытывал на передовой, возле Счастья и Горловки, наш аппарат «Трембита М»: продвигался с бойцами на передний край и с помощью прибора прослушивал местность на километры вокруг, — рассказывает доцент Национального авиационного университета Украины Алексей Олефир. — В одной из таких вылазок под Горловкой прибор уловил гул грузовика «Газель», который двигался в лесопосадке в двух километрах от нас. Без прибора мы не слышали машину — слишком большое расстояние. Вскоре с помощью «Трембиты» я определил, что с «Газели» снимают тент. Спрашиваю у ребят: что бы это могло значить? «Кочующий миномет сепаров», — объяснил мне один из бойцов. Неожиданно нанести удар по украинским позициям минометный расчет врага не смог — наши его уничтожили.
«Солдат присоединяет к аппарату наушники и контролирует местность в радиусе нескольких километров»
— Для контроля подступов к блокпостам и передовым позициям, для разведки местности «Трембита» очень нужный прибор, особенно ночью и при тумане, — говорит Алексей Олефир. — О чувствительности прибора говорит, например, такой факт. Украинский боец, работавший с нашим аппаратом, рассказал, как услышал шорох шин примерно в двух с половиной километрах от него. Оказалось, дорога шла вниз, поэтому сепаратисты выключили мотор своей машины — и она просто катилась с горки…
Испытания показали, что аппарат со ста метров улавливает звук падения спички на землю или траву. Солдат присоединяет к прибору наушники и контролирует местность в радиусе нескольких километров. Еще можно подключить «Трембиту» с помощью кабеля к ноутбуку. Тогда специальная программа определяет, из-за чего, где именно и на каком расстоянии от вас возник тот или иной звук. Скажем, к украинским позициям через лес подбирается разведывательно-диверсионная группа противника. Стоит кому-либо из ее членов, находящихся в километре от вас, передернуть затвор автомата, как система четко это определит. На открытой местности она услышит, как клацнул затвор, с еще большего расстояния.
Следует сказать, что изначально «Трембита» создавалась как часть системы антитеррористической защиты аэропортов. А теперь она нашла применение на фронте. В комплекс входит специальная платформа-турель, на которой установлен автомат Калашникова. При подключении к ноутбуку задается режим, при котором система дает команду открыть огонь, если противник приближается к позициям. И даже если заградительный огонь не поразит врага, то, по крайней мере, заставит его залечь. А наши солдаты, находящиеся в окопах и блиндажах, получат возможность вовремя отреагировать на угрозу и занять огневые позиции.
Важно, что этот аппарат стоит не дороже детской машинки с моторчиком — 560 гривен, плюс стоимость наушников и батареек. Тогда как цена тепловизоров и приборов ночного видения, которые используются в подобных целях, исчисляется тысячами долларов. Я говорю бойцам на передовой: «Если возникает угроза вашей жизни и для спасения нужно избавиться от лишних вещей, без сожаления выбросьте этот прибор — он стоит копейки. В любом случае, жизнь дороже».
«Трембита» небольшая по размерам (примерно такая, как мегафон. — Авт.), весит около полутора килограммов. Для ее переноски предусмотрен ремень, а штыри позволяют надежно закрепить аппарат на земле.
— Уже налажен выпуск этого аппарата?
— Своими силами мы изготовили большое количество приборов и бесплатно передали их на фронт. Однако все заявки военных удовлетворить пока не удается. И хотя нам помогают фирмы «Текосстроймонтаж», «Рошен» и «Черкассыкабельмедтехника», значительную часть расходов все же оплачиваем из своего кармана: получаем зарплату и идем на радиорынок за нужными микросхемами и деталями.
Правда, на одном предприятии наш заказ выполнили абсолютно бесплатно. Поначалу, когда увидел расценки этой фирмы на отливку нужных нам пластиковых деталей, приуныл — такие расходы не потянем. Когда же рассказал рабочим, что наши системы помогают бойцам в зоне АТО, они откликнулись и бесплатно отлили их после смены. Причем именно рядовые работники предприятия убедили руководство принять заказ, заявив: дескать, если не дадите нам «добро», объявим забастовку. Возражений не последовало.
— Как удалось создать такой недорогой и нужный аппарат?
— В нем использованы новые композитные материалы, созданные в лаборатории ударной прочности на кафедре механики, которой руководит профессор Вячеслав Астанин. Эти материалы разработаны для систем безопасности в авиации (например, сверхпрочных дверей кабины пилотов), и некоторые из них обладают уникальными акустическими свойствами. Достаточно сказать, что из таких композитов можно сделать скрипку, которая по своим возможностям будет подобна инструментам выдающегося Страдивари. Скрипкой, возможно, займемся после войны, а сейчас применили материалы для создании систем «Трембита М» и «АнтиЛЛА». Последняя предназначена для выявления и уничтожения беспилотников, в том числе с почти бесшумными электрическими двигателями.
«Для уничтожения беспилотников мы создали самолет-камикадзе»
— Система противодействия беспилотникам «АнтиЛЛА» оснащена акустическими тарелками, которые сканируют небо, по звуку находят цель и передают информацию на ноутбук, — продолжает Алексей Олефир. — Если беспилотник противника обнаружен на дальности до километра, для его уничтожения используется автоматическая турель с пулеметом Калашникова. Оружие наводит компьютер. Точность наведения настолько велика, что так не выстрелит даже опытный снайпер.

*На плече у Алексея Олефира аппарат «Трембита», слева от него — акустическая тарелка и вращающаяся платформа с автоматом Калашникова, которые являются частью системы «АнтиЛЛА», предназначенной для уничтожения беспилотников врага. Студентка Марина Циркун участвовала в разработке самолета-камикадзе, который входит в эту систему (фото Сергея Тушинского, «ФАКТЫ»)
Если вражеский летательный аппарат находится на удалении свыше километра, предусмотрено его уничтожение самолетом-камикадзе с дистанционным управлением, оснащенным гранатой РПГ 5. При подлете к цели на 25 метров с земли дается команда на подрыв гранаты, таким образом уничтожается беспилотник противника. Систему старта для камикадзе разработала наша студентка Марина Циркун.
— Я занялась этой темой еще до войны, — рассказывает Марина. — Тогда самолет-камикадзе задумывался как средство отражения террористических атак на аэропорты. Моя система старта проста и надежна: устанавливаешь самолет на специальное приспособление, расположенное на крыше автомобиля, разгоняешься до 30 километров в час, и беспилотник-камикадзе взлетает. Пульт управления находится в салоне машины.
— Пока мы изготовили лишь несколько экземпляров «АнтиЛЛы», — продолжает Алексей Олефир. — Для налаживания серийного производства нужно подключить предприятия, госструктуры. Это же касается испытаний: на свой страх и риск я пoехал на фронт проверять возможности «Трембиты». Хорошо, что все закончилось благополучно. А если бы меня ранило или убило? Не думаю, что в этом случае мне или моей семье можно было бы рассчитывать на поддержку государства.

В нашей лаборатории создана еще и модель каски для военных. Распространено мнение, что самые лучшие армейские шлемы сделаны из кевлара. Мы досконально изучили свойства этого материала и пришли к выводу, что все же советская стальная каска лучше. Правда, мы немного ее усовершенствовали — установили внутри оригинальный композитный вкладыш. Но, опять же, наладить их массовый выпуск нам не под силу.

Чому Хуйло насправді підарас або пригоди кацапів у піднебесній


Alibaba Group (阿里巴巴集团) — це група компаній, що займаються бізнесом в Інтернеті. Alibaba Group знаходиться у приватній власності і базується в Китаї, в місті Ханчжоу. Основними видами діяльності є торгові операції між компаніями за схемою B2B, роздрібна онлайн-торгівля. В 2012 обсяг торгів — 1,1 трлн юанів ($170 млрд обсяг продажів на двох порталах групи Alibaba)[1]. Компанія діє, перш за все, в Китайській Народній Республіці (КНР), і станом на дату історичного первинної публічної пропозиції акцій (IPO) 19 вересня 2014 року ринкова вартість Alibaba становить $231 млрд
Ось так китайці на рівному місті отримали за дякую 25 000 000 000 американських доларів, а пан Хуйлак пройобує вдесятеро разів більше... Слава Піднебесній!


У вересні 2014 року первинна публічна пропозиція наНью-Йоркській фондовій біржі залучила $21,8 млрд, пізніше збільшившись до $25 млрд, що стало найбільшим IPO в історії[3].
Компанії Yahoo! належить 43 % акцій компанії[4].
Група володіє власною електронною платіжною системою (Alipay, вона так само використовується для розрахунків і в дочірній структурі — Taobao.com), програмним забезпеченням для управління підприємством, а також відсортованими за регіонами і галузями базами даних товарів і підприємств.
Компанія була заснована Джеком Ма в 1999 році у з 17-ма компаньйонами в місті Ханчжоу, де був зареєстрований інтернет-сайт Alibaba.com. Із самого початку Alibaba розглядався як майданчик для торгів дрібних і середніх підприємств, а також мережа онлайн продажів. У листопаді 2007 рікувона була виставлена в Гонконзі (HKEx).
Станом на 31 березня 2011 року кількість зареєстрованих користувачів складала більше 65 мільйонів з 240 країн і регіонів.
Alibaba Group управляє п'ятьма дочірніми компаніями:
  • Alibaba.com (SEHK: 1688) — публічна торгова компанія (фірма, чиї акції та цінні папери допущені до вільної торгівлі на біржах, тобто вільно обертаються на фондовому ринку), основним видом діяльності якої є онлайн торгівля-B2B
  • Taobao.com — онлайн-ринок роздрібної торгівлі, Інтернет-магазин та Інтернет-аукціон
  • Alipay — платформа для онлайнових електронних платежів
  • Alisoft — готові рішення для управління торгово-промисловою діяльністю підприємств через інтернет
  • Yahoo! Koubei — китайський сайт-каталог підприємств, розбитий по регіонах і галузях промисловості
Відповідно до звітів китайської компанії iResearch, це найбільша онлайнова B2B («бізнес-бізнес»), компанія в Китаї в 2006 році, якщо грунтуватися на кількості зареєстрованих користувачів і частці ринку в Китаї за прибутком.

Посилання[ред. • ред. код]

Чорні Троянди: Напрочуд

Чорні Троянди: Напрочуд

Напрочуд


неділя, 19 липня 2015 р.

Зрада інтертеймент


Добрий Ранок, #Бійці. 😉


Доброго ранку півники!


Доброго ранку, українці! Гарного недільного дня!


"Мукачівський інцидент"


Російсько-українська війна дає Заходу єдиний і унікальний шанс без застосування зброї масового знищення - знищити Росію.

Російсько-українська війна дає Заходу єдиний і унікальний шанс без застосування зброї масового знищення - знищити Росію. 


Не порушуючи при тім міжнародне право, а навпаки - захищаючи його. 


Схоже саме ця програма вже запущена. Звісно, Захід міг би застосувати, в цьому випадку, до Росії дуже швидкі і смертельні засоби про які всі говорять - дуже швидко знищити її банківську, фінансову систему. Але це по-перше, викличе хай і тимчасовий, але все ж непередбачуваний хаос на одній шостій частині Землі. Крім того, такі дії неминуче вдарять і по самій Америці та її союзниках і можуть сприяти Китаю в його світових амбіціях. Що теж в майбутньому може стати небезпекою. Не меншою, ніж зараз Росія. Єдиний тактично і стратегічно правильний шлях - задушення Росії санкціями повільно. Так як діє смертельна отрута повільної дії. Тим часом із жертвою вестимуть переговори, дискусії, присипляючи її. Оце і є справжня гібридна війна. А не та, яку з Україною веде Росія. Вона дає змогу контролювати всі дії Росії у відповідь. А найперше - її можливу агресію. Застосувати при такій ситуації ядерну зброю Росія не може. Бо формально немає підстав.
У Росії армія зараз складає один мільйон двісті тисяч особового складу. З такою кількістю армії нападати на Захід вона, звісно, не може без ядерної зброї, або навіть оборонятися. Нова ініціатива Путіна про створення в Росії, так званої резервної армії - скоріш за все намагання врятуватися військовою силою. Так, це шанс. І єдиний. Однак, це, разом з тим, і самовбивство. Росія ледве-ледве утримує цю, порівняно малу свою армію, а утримати, скажімо, ще й резервну, яку теж треба забезпечувати, як не кажи, її квола економіка не зможе. Ця ідея Путіна лиш посилить смертельну дію санкцій Заходу.


У Росії є шанс врятуватися. Застосувавши протилежну до її агресивної стратегії військово-політичну доктрину. Наткнувшись на цю небезпеку, вона мала б негайно сховатися, як равлик, за межами своїх кордонів. Ніяких зовнішньополітичних активних дій, амбіцій на кілька років. Повернення Криму з компенсаціями і вибачення за Донбас. Це дало б Росії шанс перетворити Україну з ворога знову в друга.Але Захід прорахува Путіна, як психологічний об"єкт. Амбітний, азартний гравець, як вони його називають, не здатний на такий рятівний для Росії крок. Він продовжуватиме шантажувати світ, душитиме Україну, що і потрібно Заходу для задушення самої Росії.При знищенні Росії таким чистим - контрольованим, законним Україна великого значення не матиме. Вона виступає зараз в ролі наживки для хижака з якого й приготують в майбутньому обід. Перед тим, як вільно зайнятися Космосом, іншими вкрай важливими цивілізаційними, світовими проблемами.Чому Заходом використана саме Україна для знищення Росії, думаю, не варто особливо й пояснювати. Будь-яка інша країна світу, наприклад, арабська не здатна так активізувати російського хижака, викликати його апетит і агресію.Іншими словами, все прораховано. Наживка спрацювала, залишилося рибу витягти акуратно, щоб вона ненароком не порвала жилку. А для цього застосовують головне правило рибалки - не поспішай, дай рибі повністю знесилитися і тоді витягнеш її легко, як ганчірку.У Росії армія зараз складає один мільйон двісті тисяч особового складу. З такою кількістю армії нападати на Захід вона, звісно, не може без ядерної зброї, або навіть оборонятися. Нова ініціатива Путіна про створення в Росії, так званої резервної армії - скоріш за все намагання врятуватися військовою силою. Так, це шанс. І єдиний. Однак, це, разом з тим, і самовбивство. Росія ледве-ледве утримує цю, порівняно малу свою армію, а утримати, скажімо, ще й резервну, яку теж треба забезпечувати, як не кажи, її квола економіка не зможе. Ця ідея Путіна лиш посилить смертельну дію санкцій Заходу.

У Росії є шанс врятуватися. Застосувавши протилежну до її агресивної стратегії військово-політичну доктрину. Наткнувшись на цю небезпеку, вона мала б негайно сховатися, як равлик, за межами своїх кордонів. Ніяких зовнішньополітичних активних дій, амбіцій на кілька років. Повернення Криму з компенсаціями і вибачення за Донбас. Це дало б Росії шанс перетворити Україну з ворога знову в друга.
Але Захід прорахува Путіна, як психологічний об"єкт. Амбітний, азартний гравець, як вони його називають, не здатний на такий рятівний для Росії крок. Він продовжуватиме шантажувати світ, душитиме Україну, що і потрібно Заходу для задушення самої Росії.
При знищенні Росії таким чистим - контрольованим, законним Україна великого значення не матиме. Вона виступає зараз в ролі наживки для хижака з якого й приготують в майбутньому обід. Перед тим, як вільно зайнятися Космосом, іншими вкрай важливими цивілізаційними, світовими проблемами.
Чому Заходом використана саме Україна для знищення Росії, думаю, не варто особливо й пояснювати. Будь-яка інша країна світу, наприклад, арабська не здатна так активізувати російського хижака, викликати його апетит і агресію.
Іншими словами, все прораховано. Наживка спрацювала, залишилося рибу витягти акуратно, щоб вона ненароком не порвала жилку. А для цього застосовують головне правило рибалки - не поспішай, дай рибі повністю знесилитися і тоді витягнеш її легко, як ганчірку.
У Росії армія зараз складає один мільйон двісті тисяч особового складу. З такою кількістю армії нападати на Захід вона, звісно, не може без ядерної зброї, або навіть оборонятися. Нова ініціатива Путіна про створення в Росії, так званої резервної армії - скоріш за все намагання врятуватися військовою силою. Так, це шанс. І єдиний. Однак, це, разом з тим, і самовбивство. Росія ледве-ледве утримує цю, порівняно малу свою армію, а утримати, скажімо, ще й резервну, яку теж треба забезпечувати, як не кажи, її квола економіка не зможе. Ця ідея Путіна лиш посилить смертельну дію санкцій Заходу.
У Росії є шанс врятуватися. Застосувавши протилежну до її агресивної стратегії військово-політичну доктрину. Наткнувшись на цю небезпеку, вона мала б негайно сховатися, як равлик, за межами своїх кордонів. Ніяких зовнішньополітичних активних дій, амбіцій на кілька років. Повернення Криму з компенсаціями і вибачення за Донбас. Це дало б Росії шанс перетворити Україну з ворога знову в друга.
Але Захід прорахува Путіна, як психологічний об"єкт. Амбітний, азартний гравець, як вони його називають, не здатний на такий рятівний для Росії крок. Він продовжуватиме шантажувати світ, душитиме Україну, що і потрібно Заходу для задушення самої Росії.
При знищенні Росії таким чистим - контрольованим, законним Україна великого значення не матиме. Вона виступає зараз в ролі наживки для хижака з якого й приготують в майбутньому обід. Перед тим, як вільно зайнятися Космосом, іншими вкрай важливими цивілізаційними, світовими проблемами.
Чому Заходом використана саме Україна для знищення Росії, думаю, не варто особливо й пояснювати. Будь-яка інша країна світу, наприклад, арабська не здатна так активізувати російського хижака, викликати його апетит і агресію.
Іншими словами, все прораховано. Наживка спрацювала, залишилося рибу витягти акуратно, щоб вона ненароком не порвала жилку. А для цього застосовують головне правило рибалки - не поспішай, дай рибі повністю знесилитися і тоді витягнеш її легко, як ганчірку.

Буде новий світанок, буде море перемог. І не вір ніколи у те, що виходу немає.


"Тільки люди, далекі від українських реалій, не розуміють, що весь наш шоу-бізнес, вся наша галузь ЗМІ – заточена під "Росію""


Ватні новини


Атентат (нім. Attentat — замах на вбивство) — один з терористичних методів

Атентат (нім. Attentat — замах на вбивство) — один з терористичних методів діяльності УВО та ОУН (поряд з саботажами та ексами). Атентати являли собою убивства відповідальних за антиукраїнські дії чиновників або українців, що пропагували угодовство (лояльне ставлення до окупаційної влади).
Найвідоміші атентати:
Термін «атентат» застосовувався також і до вбивств лідерів українського націоналістичного руху, які були здійснені в межах розвідницько-диверсійної діяльності органів держбезпеки СРСР в українському націоналістичному середовищі, як то:
Останній атентат став центральним сюжетом для фільму «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені», знятого українським кінорежисером Олесем Янчуком у 1995 р.

Джерела[ред. • ред. код]

  • Баган О. «Націоналізм і Націоналістичний рух: історія та ідеї», Дрогобич: «Відродження», 1994 р.
  • Книш З. «На повні вітрила! (Українська Військова Організація в 1924–1926 роках)» — Торонто: «Срібна Сурма», 1970 р.
  • Книш З. «Становлення ОУН» — м. Київ, 1994 р.
  • «Енциклопедія ОУН-УПА» — http://oun-upa.org.ua/encyclopaedia