«Тільки зараз ми дещо знаходимо, щоб встановити істину про Ліснику» - правозахисник Олег Володарський

Брехня і злість світом правлять,

Совість душать, правду труять,

мертвий закон, убита честь,

непотрібних справ не злічити.

Замкнені, закриті двері

доброті, любові і віри.

Мудрість вчить в наші дні:

вкради і обмани!

Друг в біді кидає одного,

на чоловіка бреше чоловік,

і торгує братом брат.

Ось яка панує розпуста!

(І ніхто не винен!) ...

Гуго Орлеанський

Так ким був ЛІСНИК? Наскільки правомірно Олега Мужчиль-Лісника звинувачують у державній зраді, і у співпраці з ФСБ?

Людину вбили. Чому слідчі вже більше півроку не передають адвокатам справу для ознайомлення? Але в той же час, навіщо в прокуратурі і СБУ щосили намагаються спотворити інформацію про Мужчиль-Ліснику?

Про все це йшлося в нашій розмові з правозахисником, генеральним директором юридичної компанії ТОВ «Спадщина-Капітал» Олегом Володарським, який зі своєю командою юристів і адвокатів веде захист у справі «Лісника».

Олег Володарський (праворуч) і Олена Кукель, яку суд щойно звільнив з-під варти

- Як Ви вважаєте, чого домагався Олег Мужчиль (він же Лісник, він же Сергій Аміров) - командир розвідки Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»?

- Мужчиль Олег Володимирович, в першу чергу, наполягав на тому, щоб Міноборони України, а точніше Головне управління розвідки, переходило до активних дій на території РФ. Через це і виникли розбіжності. А адже Мужчиль запропонував зовсім іншу стратегію війни з РФ. І на якомусь етапі він зрозумів, що керівництво Української держави чітко веде одну гру з В. Путіним. Всі процеси у них керовані, а Нормандская четвірка - це не що інше, як договірняк (зараз це зрозумів навіть початківець, але нормальний, політолог), що веде до раніше дерибану України. Мужчиль висловив свою точку зору в Інтернеті на сторінці ФБ.

Текст Лісника, розміщений в Фейсбуці

До речі, пізніше в Україні з такою думкою в ЗМІ (переважно в Інтернеті) поділилися багато авторів. Щоб не бути голослівним наведу, наприклад, публікацію «Олексій Шевченко: Порошенко - головна« торпеда Кремля»,в якій автор у своєму висновку спирається на розміщений в Youtube розмова Нурсултана Назарбаєва і Володимира Путіна: « Назарбаєв повідомив Путіну про готовність Порошенко до компромісів з Донбасом»

Після одкровень Лісника стався фатальний для нього випадок, до якого він не мав ніякого відношення. Хтось зробив хуліганський вчинок з магазином «Рошен» в Харкові. Потім пішли звинувачення Лісника в тому, що він нібито створив групу людей, яка і зробила цей злочин.

Насправді Ольга Шевельова (Хільда) і Павло П'ятаков (Рагнар), які входили в групу Лісника, перевозили (на цей рахунок є листування) 1,2 тонни вантажу - повне спорядження групи спеціального призначення (ДБН) «Базальт».

Ольга Шевельова і Павло П'ятаков

Олег Мужчиль був керівником з 30-річним стажем керівництва бойовими групами, які воювали з російськими окупантами на території Ічкерії. Він мав величезну мережу комунікацій з перевіреними людьми, що підтверджує Павло П'ятаков. Зокрема саме ці люди і проінформували Лісника про те, що хтось із есбеушників почав «зливати» колегам з ФСБ бійців ДБН «Базальт», яка взаємодіяла з Головним управлінням розвідки МО України.

Це Група спеціального призначення «Базальт» ...

а це одне із завдань, над яким працювала ДБН «Базальт»

До речі 17 червня мені в личку на ФБ прислали інформацію:

«Лісника убили тому, що він хотів знайти тварюку, яка здала його групу Сепар. Всі ниточки вели в Генштаб. Лісник приїхав до Києва і влаштував в Генштабі скандал, дзвонив він мені злющий і хотів зустрітися, щоб розповісти точно про все, але не встиг. Генштабівські мерзоти нацькували на нього СБУ, щоб прибрати, боялися, що Лісник дізнається не тільки, хто злив інформацію Сепар, а й багато іншого. Я впевнений, що в цьому замішані Муженко і Матіос ».

Якщо є з боку спецслужби заперечення, тоді нехай дадуть відповідь на такі питання: по-перше, чому не було зроблено Мужчиль пропозицію здаться, по-друге, чому не вивели з квартири родину або хоча б мати з малолітньою дитиною?

Мало того, коли вже поранений Мужчиль-Лісник хрипить голосом звернувся до Валерія, щоб той передав альфівцям, що готовий здатися, вони все ж довели задумане до кінця - і добили свою жертву.

Підполковник СБУ і учасник АТО Андрій Дубовик

ДОВІДКА від «Нашої версії»

Підполковник Андрій Дубовик - заступник начальника управління «А» СБУ. Його позивний дуже незвичайний для «Альфи» - «Правосек». 13 квітня 2014 го вступив в перший бій антитерористичної операції. Він був важко поранений, але вижив. У своєму інтерв'ю для ЗМІ в квітні нинішнього року він заявив:

«Я звільняюся в знак незгоди з сепаратистськими настроями в підрозділі і в знак протесту проти вбивства патріота України« Лісника ». Він працював на нашу розвідку, і за його вбивство доведеться відповідати високопоставленим керівникам. Штурм був організований безграмотно. Невідомі люди увійшли в квартиру, де проживав «Лісник». Відкрили двері своїм ключем. Він побачив озброєних людей без розпізнавальних знаків і відкрив вогонь. Загинув офіцер «Альфи» Андрій Кузьменко, «Лісник» був поранений. Він здався, склав зброю. Після цього його добили. Я знав обох цих чоловіків - і сумую за кожним з них. Андрій був справжнім офіцером. «Лісника» знаю ще з Майдану як добровольця і патріота. Те, що патріот вбив патріота і був застрелений сам - це результат безграмотного планування операції. На жаль, за це ніхто не несе відповідальності, а обставини справи приховують за галасом. Тіло «Лісника» досі не видали з моргу. Чоловік і жінка, яким належить їх квартира, де сталася трагедія, досі знаходяться в СІЗО. Їх не випускають, тому що вони знають правду ».

- А то, що показували в квартирі Кукель багато зброї і боєприпасів, прямо цілий арсенал - як Ви це прокоментуєте?

- Мужчиль знаходився вдома, ніякої вибухівки та такої кількості зброї, як показали по ТБ, не було. Його прийшли відразу вбивати, про затримання не могло бути й мови - адже, за свідченнями мешканців будинку, за кілька годин до операції поблизу стояли дві машини-«труповозки».

Але Лісник як людина військова, побачивши людей без розпізнавальних знаків, зрозумів до чого все йде. І тут виникають два головних питання: а) чому все-таки на місце полювання на Лісника прибув підполковник Кузьменко та б) яку команду віддавали групі спецпідрозділу «Альфа»?

Загиблий в перестрілці підполковник Андрій Кузьменко

Щоб відповісти на ці питання, потрібно «зняти маски» з альфівців, для чого вже порушено кримінальну справу і внесено до Єдиного держреєстру досудових розслідувань. Будуть розслідувані обставини і вбивства Лісника, і катування Валери і Олени Кукель. Є також заяву в ЕДРДР по їхньому синові Богданчику, і з приводу ненадання медичної допомоги затриманим працівниками СБУ, на чому наполягають 3 інстанції.

По зброї: поважаючий себе патріот України (це ж стосується і справжніх солдатів), а саме таким і був Олег Мужчиль з численних спогадів людей його знають, ніколи б не дозволив занести в квартиру з малолітньою дитиною своїх друзів така величезна кількість вибухівки! Вона було підкинуто - це ми бачимо навіть по слідах, залишених в квартирі, і є фотографії, які свідчать про те, що спецназівці стріляли недозволеними патронами (пробивають будь бронежелети) для проведення подібних спецоперацій. У адвокатів Міщенко та Сироти є від «калаша» мідна оболонка і сталевий сердечник 5,45мм, гільзи і залишки куль. Частина куль ще до сих пір знаходяться в стінах квартири. Стріляли в Лісника була з двох типів зброї - АК калібру 5,45 і Хеклер Кох калібру 9 мм.

Як ми і припускали жодного відбитку пальців на боєпріпасах, вилучених нібито на квартирі Кукель, не виявилося !!! Ми ще вивчаємо справу, але тепер виникає питання походження боєприпасів. Пам'ятається, мені хтось із СБУ говорив в суді про те, що це озброєння пропало з військової частини (!?)

- А на чому ще ґрунтується Ваша впевненість, що Лісника прийшли не заарештовувати, а вбивати?

- Так і було - люди, які прибули на квартиру сім'ї Кукель, особливо не морочилися тим, як вони пояснять громадськості кричущі нестиковки по частині зброї і вибухівки. Керівники по організації вбивства готувалися ґрунтовно в одному - як знищити ціль напевно, на все 100%!

А як вам факт з приводу проведених заходів 9 грудня? Адже ця спецоперація саме в цей день не було санкціоновано судом! Тільки 10 грудня з'явилися рішення судів. Тобто, якби діяли згідно із законом, Лісник був би живий. Таке собі, не санкціоноване вбивство! У подібних випадках, як правило, справедливі судді не визнають обставини доказом у справі.

Але ж керівництво цієї спецоперації прекрасно все знало - і про дитину і про Лісника, - але все одно тупо наказали йти на штурм!

Мені взагалі здається, що Олег Мужчиль випустив Валерія Кукель з квартири, розуміючи, що за ним вже йде полювання на знищення. Коли це зрозуміли керівники цієї спецоперації, було пізно і тоді у них пішла помилка за помилкою.

Мені найважливіше зрозуміти для себе - підполковник Андрій Кузьменко знав, кого він йде вбивати? Потрібні розшифровки останніх дзвінків Лісника ...

Петро Міщенко (ліворуч) і Олег Володарський (праворуч) в суді

Адвокати Петро Міщенко та Олександр Сирота припускають, що стрілянина проводилася ще й в дальній кімнаті 2-кімнатної квартири. Лісника поранили на вході в квартиру, а в дальній кімнаті - прямо в шафі є косі дірки від куль. До речі, дуже важливо, що за новим Процесуальним і Кримінального кодексів адвокатська сторона захисту має таке ж право набирати свої докази, як і сторона звинувачує - прокуратура. У нас є свідки з цього ж будинку, які скажуть, що «труповозки» і машини швидкої допомоги стояли біля будинку за 6-7 годин до проведення вищезгаданої спецоперації.

Адвокат Олександр Сирота

Лісник прекрасно все розумів і чекав телефонного дзвінка з пропозицією, чого від нього хочуть. Але його вбивці керувалися іншими інструкціями. Тому вони стежили за Валерієм Кукель, який їхав за завданням Мужчиль в Краматорськ. Але спецслужбісти затримали його біля під'їзду в машині таксі, відняли окуляри і гаманець з грошима, побили, привели додому і змусили дзвонити дружині. Олена Кукель злякалася за чоловіка, а особливо за дитину. Все це (в тому числі і пересування людей в масках на вулиці) бачить Олег Мужчиль-Лісник, тому з нетерпінням чекає, коли йому запропонують вийти і здатися. На жаль, живий він нікому не був потрібен ...

А ще я як і всі небайдужі громадяни України вірю підполковник СБУ Андрію Дубовику, який заявив, що звільнився на знак протесту через операцію в Києві, коли загинули офіцер «Альфи» Андрій Кузьменко і колишній доброволець «Правого сектора» «Лісник» ...

- а тепер таке питання: це правда, що хочуть розділити судочинство - по Лісники окремо, а Валерія та Олену Кукель зробити співучасниками вбивства підполковника «Альфи» Кузьменко?

- Так, вони і зараз цього хочуть. Але як можна не брали участі в перестрілці людей звинувачувати у вбивстві ?! Тут ніяк не можна розривати судочинство. Навіть, виходячи з логіки, що подружжю закидають провину про співучасть, справа повинна розглядатися як єдине. Але в такому випадку, як можна знехтувати таким обставиною: захист будинку - сім'ї та особистої безпеки, а також наявної нерухомості ?!

Що ми маємо на сьогодні, крім претензій до захисту і звинувачень наших підзахисних? На сьогодні захист ознайомлена з 18 томами справи по подорозренію Пятакова П.Є., Шевельов О.К., Леонової А.А. і Кукель Е.Д. За Кукель В.В. справа виділена в окреме провадження, як і ще одному фігуранту Вишневецькому В.В. (це справа передана на розгляд до Харкова за місцем вибуху рошенівських магазину). Але не проведена дуже важлива в таких випадках балістична експертиза. Нами не оглянутий належним чином труп Лісника, так як до нього так і не дали доступу. Сторона звинувачення все це зробила таємно від захисту і не дали можливість захисту досліджувати тіло вбитого.

- А як Ви вважаєте - чому?

- Не тільки не дозволили досліджувати тіло убитого - всупереч усім нормам судочинства і в порушення українського законодавства.

Ця довіреність видана сестрою Лісника правозахиснику Олегу Володарському і юристу Марині Щербань на право представляти її інтереси в усіх питаннях щодо смерті брата Олега Володимировича Мужчиль ...

Таким чином, ставши на шлях злочину, обвинувачі так і не віддали тіло Лісника навіть родичам. Чому? У нас є відповідь: як раз саме тому, що його тіло було зрешечене забороненими кулями. Прокурор Кравчина відверто підтвердив це. Він сказав буквально таке: «Так, дійсно, у хлопців дах зірвало».

Рано чи пізно їм доведеться відповісти на ще один моральний (якщо можна застосувати це слово до цих посадових особинам) питання: чому таким таємним способом ховають від усіх тіло загиблого? Чому не надають документи? Чому одна людина (загиблий альфовец - ред.) Похований з Богом, а другий покараний не бути похованим як людина?

На Північному кладовищі столиці з'явився новий горбок -Можу Олега Володимировича Мужчиль (лісник).

Що символічно, в морзі тіло Олега довго перебувало поруч з тілом Георгія Гонгадзе - сатанинська асиметрія, від якої стає моторошно. Тобто нам просто і зло довели: ЗАКОН - він тільки на папері і в якості макулатури враження не справляє, МОРАЛЬНІСТЬ - на печерному рівні, ЧЕСТЬ - вона не затребувана у «тимчасово існуючих правителів» країни. Вони зробили все, щоб ми не змогли знайти тіло Лісника. Адже воно зберігає в собі 24 кульові отвори; зверху вниз і зліва направо, прострелене забороненими бойовими патронами.

Знайшов же незаконне захоронення Лісника Сергій Андрейчук - друг і учень Олега. Він був спочатку відповідальним за цей відрізок роботи. Сергій встановлював пам'ятний напис про Олега Мужчиль і Сашу Бєлого на Хрещатику. Сергій, не криючись, приходив на Володимирську, 33 і писав офіційні листи з Лісники.

І як же неприємно і соромно за багато вітчизняних ЗМІ, коли читаєш потім статейки лжепобратімов і анти-активістів, які, представляючись «друзями» Олега, знаходять могили (одну за одною)!

- А що там за «скарб» знайшли ви в квартирі Кукель?

- Все, що ми там знайшли - документи і предмети - їх ми умовно і назвали «скарбом», але ж ця знахідка для нашої доказової бази дійсно як скарб. До речі, потрібно сказати, що слідча група контррозвідки СБУ вкрай погано провела обшук і не знайшла дуже важливі папери в квартирі Кукель. Після них ми знайшли чимало цікавого. По-перше, квиток, який свідчить про поїздку Лісника на територію РФ в місто Ростов за збором розвідданих.

Лісник наполягав, щоб використовувати ці дані з тим, щоб переносити проведення спецоперацій на територію ворога. Мало того, його люди знищили багато техніки супротивника - цистерни з паливом, бойові машини і т.п. - І бойовиків, як прийшлих, так і місцевих зрадників-колабораціоністів. Російські пропагандистські ЗМІ намагаються не поширюватися про військові успіхи українців і ретельно приховують від свого народу втрати регулярних підрозділів РФ. А тим більше їм не потрібно власне визнання перед світовою громадськістю про те, що бойові дії проти українців ведуть не «відпускники», а офіційні військові формування Росії.

Лісник був нещадний до ворогів. Як говорили найближчі друзі Олега Мужчиль, йому належать такі слова:  «Українцям треба не захищатися, а знищувати своїх ворогів, де б вони не перебували».

Але повернемося до проїзному квитку, який був оформлений на Варламова - на це прізвище у нього був один з декількох паспортів. І на квитку було відзначено, що кордон перетинав Варламов.

Есбеушники підступно поставили під сумнів роль Лісника, спровокувавши тим самим, що в ЗМІ почали з'ясовувати, кому не лінь, - хто такий Лісник? А адже він працював на головне управління розвідки Міністерства оборони України. У ГУР Міноборони Олег Мужчиль проходив під позивним «Шаман». І чомусь всі, хто писав про Лісника, жодного слова про це не розповів?

І тоді я розмістив в Інтернеті всі ці документи. І що ми бачимо? З довідки, яку підписав саме Лісник, ми дізнаємося, що працівник Головного управління розвідки Міноборони України Юрій Анатолійович Пушкарський з 15 листопада 2014 року перебуває в складі Першого відділу розвідки Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».

А в розписці сказано, що «Пушкарский Юрієм Анатолійовичем для виконання завдань військової розвідки України у ворожому тилу отримано несправжнє імітаційне пристосування - паспорт громадянина України ЄП 893298». І після виконання завдання Пушкарський зобов'язався повернути зазначений паспорт Ліснику.

Ось так, завдяки непрофесіоналізму співробітників служби безпеки ми знайшли досить багато оригінальних документів!

Мало того, у Лісника знаходилися на руках бланки вербування співробітників для роботи на ГУР МО України. Кстати, Олег Мужчиль-Лесник был потомственным разведчиком – его отец работал в главном разведуправлении МО СССР.

Комментарии

Юрий Пушкарский: Це дійсна моя розписка.

– Но Вы же располагаете не только теми документами, которые из-за халатности следователей СБУ нашли в кваритре Кукелей?

– Да, так и есть. Сейчас к нам начали поступать жёсткие документы невиновности Олега Владимировича Мужчиля. В самом начале расследования и старший следователь по особо важным делам ГУ СБУ капитан юстиции В. Дмитрук, и следователь СБУ майор юстиции Хлопотин, и прокурор Кравчина орали на семью Кукелей и обвиняли именно их в смерти Андрея Кузьменко. Они без каких-либо стеснений заявляли, что их надо было расстрелять на месте! Отсюда и такое скотское отношение к подследственным и их ребёнку.

СПРАВКА от редакции «НВ»

Дмитрук Виталий Викторович, капитан юстиции СБ Украины, недолго был руководителем следственной группы по делу Лесника.

Хлопотин Максим Владимирович, майор юстиции СБ Украины, руководитель следственной группы по делу Лесника.

Кравчина Виктор Владиславович, прокурор Генеральной прокуратуры Украины, процессуальный руководитель от прокуратуры в деле Лесника.

А теперь «следопыты» Дмитрук и Хлопотин позорно прячутся от адвокатов Мищенко и Сироты. Следственных действий проводили много, а вот подозреваемых не допрашивали. Были допросы в декабре 2015 года и в январе нынешнего, и все…

Словом, интересно вели себя эсбэушники. Но позже «контора» начала понимать, что их подставили. Альфовцы шли уничтожать «диверсанта» и разведчика «ФСБ». Но когда начали всплывать элементы истины и документы подтверждающие это, то они были ошарашены!

Ведь мы не только говорим, но и постоянно действуем, возбуждаем максимальное количество уголовных дел. «Система» думает, что она сильная, но многие из работников, задействованные в ней, хорошо понимают последовательность имеющихся доказательств. И их пугает полнейший беспредел происходящего. Ибо случись лёгкий крен политической системы – и все они окажутся на скамье подсудимых. Таким образом они спасают себя!

Люди (коллеги и друзья Лесника), находящиеся внутри событий с самого начала экспедиции, знали, что тело Олега станет разменной монетой в битве за истину.

Мы понимали, что глава СБУ Василий Грицак самостоятельно не вытягивал этот «проект», поэтому кто-то из замов метнулся к старым кагэбэшным иудам, которые оказали им «медвежью услугу». Они, невзирая на прослушку и огромное количество аналитических размышлений, воспользовались «помощью» старых кучмовских негодяев и подло спрятали Олега Мужчиля, что, впрочем, раньше их «папередники» сделали с Георгием Гонгадзе…

– Говорят, обвинительная сторона начала «играть в футбол» с делом Лесника…

– Да, никто теперь не хочет отвечать за вопиющее убийство патриота Лесника. Вот и начали перебрасывать дело из рук в руки (из одного ведомства в другое), как обжигающую ладони печеную картошку. И на сегодня дело по убийству Лесника (ст. 115 УК Украины) выделено в отдельное производство.

А изначально производство по делу было заведено Оболонской полицией (по месту событий). Дело возбуждено по факту насильственной смерти Лесника. Убийство совершено неустановленными следствием лицами. Далее Оболонская полиция дело передала в СБУ и оно было объединено в одно – по обвинению 6 задержанных. Потом, 30.05.2016, дело по убийству Лесника выделили в отдельное производство и отдали в военную прокуратуру. Оно там было до недавнего времени. На днях военная прокуратура вернула его в СБУ (скорее всего по формальным основаниям, так как военпрокуроры поняли, что им «впихнули»).

Что интересно, поначалу после проведения спецоперации со стрельбой и жертвами на телеэкранах красовалось начальство СБУ. А сейчас, когда увидели, что натворили, поручают нести околесицу, оправдывая своих начальников, советнику Грицака – какому-то Юрию Тандиту, которого вообще-то привлекали заниматься вопросами обмена людьми в ходе АТО.

– Как Вы относитесь к тому, что пишут некоторые СМИ о защитниках группы Лесника?

– На сегодня, что бы там не писали всякие ОРД и другие сайты по заказу Станислава Речинского – писарчука Александра Турчинова, – но наша команда юристов и адвокатов юркомпании ТОВ «Спадщина-Капітал» добилась реальных результатов. Во-первых, уже на свободе Елена Кукель, ее сынишка Богданчик и Ольга Шевелева. На очереди – Валерий Кукель, и Павел Пятаков…

Впереди у нас еще много напряженной работы – освободить Павла Пятакова, придать ему и Ольге Шевелевой статус граждан Украины, ибо в России их моментально уничтожат. А еще очень важно добиться признания Героем патриота Украины Лесника-Мужчиля.

А еще я хочу сказать, что только сейчас мы кое-что находим, чтобы установить истину о Леснике…

Беседу вел Иван ГРИГОРИВ

Найманий раб або частина друга

Мене оточували ідеальні наймані працівники (найнеприємніший спогад в житті), а потім я переключився на трейдинг, перейшов в іншу компанію і там зіткнувся з вільними людьми, які є не-рабами. Ось, наприклад, менеджер з продажу, чиє звільнення дорого обійдеться компанії - це загрожує не тільки втратою клієнтів, але і посиленням конкурентів, які можуть переманити до себе такого співробітника. Компанія може робити спроби послабити цей зв'язок між клієнтами і агентами, деперсоналізувати їх взаємодію, але, як правило, безуспішно. Людям подобається мати справу з людьми, і коли замість агента, доброго, часом навіть занадто захопленого малого по телефону їм почне відповідати безособовий поважний голос, вони просто припинять вести справи. Ще один вільний працівник - трейдер, для якого нічого не має значення, крім прибутку і збитків. Відносини таких працівників з компанією балансують на межі любові і ненависті - управляти трейдерами і менеджерами з продажу можна тільки тоді, коли вони не приносять дохід, але в такому випадку вони вже й не потрібні. Я виявив, що трейдери, які приносили гроші, часом ставали настільки некерованими, що їх доводилося тримати подалі від інших співробітників. Така ціна, яку ми платимо, прив'язуючи людей до концепції «прибутку і збитку», перетворюючи їх у чисте джерело доходу, коли ніщо інше більше не має значення. Мені доводилося ставити на місце трейдера, який безкарно знущався над бухгалтером. Звучали фрази на кшталт: «Це я заробляю гроші, з яких тобі платять зарплату» і натяки на те, що бухгалтерія не приносила прибуток компанії. Втім, коли вдача на нашій стороні і коли вона відвертається від нас, за нами спостерігають одні і ті ж глядачі. Я бачив, як цей же бухгалтер пізніше повернув борг (хоча і в більш витонченій формі), коли трейдер втратив роботу. Так, працівник може бути вільним, але ця свобода триває до першої невдалої угоди. Я вже згадував, що пішов звідти, де були потрібні «люди компанії». На новому місці я отримав чітке попередження - як тільки я перестану відповідати заданим рівнем прибутку і збитку, мені вкажуть на двері. Виходу у мене не було, і я прийняв умови гри. Я займався так званими арбітражними операціями, транзакціями низького рівня ризику, які не були складними  в ті часи, оскільки оператори фінансового ринку мислили куди простіше, ніж зараз. Мене запитували, чому я не ношу краватки - в той час не надіти краватку було все одно,  що пройтися голяка по П'ятій авеню. «Частково почуття зверхності, почасти через почуття стилю, почасти з міркувань зручності», - відповідав я. Той, хто приносив дохід компанії, міг проходитися по менеджерам як завгодно, а вони б і рота не розкрили через страх  втратити роботу. Поведінка людей, схильних до ризику, непередбачувана. Свобода завжди так чи інакше пов'язана з ризиком, іноді вона є його причиною, а іноді -  наслідком. Якщо ви йдете на ризик, ви відчуваєте себе частиною історії. І ті, хто йдуть на ризик, роблять це так тому,  що в глибині душі вони дикі звірі.
Зверніть увагу на мовний аспект - наступна після експериментів зі стилем причина, чому трейдерів варто тримати подалі від невільних, чужих ризику людей. За моїх часів ніхто не висловлювався нецензурно на публіці, за винятком тих, хто входив в якесь угрупування,  і тих , хто таким чином давав зрозуміти, що він не раб. Трейдери лаялися, як шевці, та й сам я не лаявся тільки вдома або в літературних текстах. Нецензурні вислови в соціальних мережах (наприклад, в Twitter) - це спосіб демонстрації волі, а значить, і компетентності. Створити враження про компетентність не вийде, якщо не йти на певні ризики. Таким чином, на сьогоднішній день лайка - це показник статусу. Московські олігархи приходять на важливі заходи в світлих джинсах, таким чином демонструючи свій авторитет. І навіть в банках, коли клієнтам влаштовували екскурсію, трейдерів показували, як показують звірів в зоопарку. Видовище, коли трейдер вивергає прокляття в телефон, зриваючи голос в переговорах з брокерами, було чимось на зразок цікавого фону. Лайка і нецензурна лексика сприймається, як ознака «собачого» статусу, повного невігластва - слово canaille, «чернь», етимологічно походить від латинського слова, що означає «пес». Іронія полягає в тому, що найвищим статусом вільної людини супроводжує добровільне запозичення звичок нижчого класу. Горезвісні англійські «манери» - зовсім не аристократична риса. Вони характерні для пересічних мешканців, і вся концепція англійських манер лише сприяє одомашненню тих, кому відведена роль одомашнених.

Страх втрати

Є приказка: «Важливо не те, чим людина володіє або не володіє; важливо те, що він боїться втратити ». Ті, кому є що втрачати, більш  слабкі. Як не дивно, у себе на дебатах я зустрічав багатьох лауреатів Нобелівської премії з економіки (Премія Ріксбанку Швеції на честь Альфреда Нобеля), яких хвилювало, чи будуть вони переможцями в суперечці. Кілька років тому я звернув увагу на чотирьох з них, які були зачеплені, коли я, трейдер, практично “не-людина”, публічно назвав їх шахраями! Чому їх це взагалі зачепило? Тому що чим вище ти піднімаєшся в бізнесі, тим більш уразливим стаєш - і програний спір з людиною, котра нижче за рангом, набагато болючіше б'є по репутації. Піднесення в житті обмежене певними умовами. Здавалося б, хто наймогутніша людина в Америці, якщо не глава ЦРУ? Однак насправді навіть простий далекобійник і то більш захищений. Сильний світу цього не зміг приховати власну коханку. Ризикуючи життям інших, продовжуєш залишатися рабом - так працює державна служба.

В очікуванні Константинополя

Якщо державні шишки по суті своїй раби, то диктатори - зворотне явище. В ту саму хвилину, як я пишу ці рядки, ми спостерігаємо, що зароджується протистояння між нинішніми «главами» країн, що входять в НАТО (у сучасних держав немає глав, цей титул носять вмілі базіки), і президентом Московії Володимиром Хуйлом aka “Путіним”. Очевидно, що всі, крім “Путіна”, прискіпливо  обирають кожне слово в реченні, побоюючись, що можуть бути неправильно зрозумілі як мінімум журналістами. Я і сам відчував подібну невпевненість. У той же час Путін уособлює у собі зневагу на корпоративний підхід, демонструючи очевидну байдужість, яка, в свою чергу приносить, йому підтримку виборців і нових послідовників. У цій конфронтації Путін виглядає як вільний громадянин проти рабів, яким потрібні наради, схвалення, і які потребують того, щоб їх рішення хтось оцінював. Така поведінка Путіна гіпнотично діє на його послідовників, зокрема, християн Лівану - і ортодоксальних християн, які в 1917 році втратили підтримку російської монархії і виявилися вразливими перед Туреччиною, що узурпувала Константинополь. Через 100 років у цих людей з'явилася надія на реставрацію Візантії, нехай її нове втілення і знаходиться трохи північніше. Набагато вигідніше вести справи безпосередньо з власником бізнесу, ніж з найманим працівником, який навряд чи збереже свою роботу в наступному році; от точно так слова диктатора викликають більше довіри, ніж слова уразливого виборного представника. Коли я спостерігав за Путіним і його суперниками, мені стало очевидно, що у одомашненої, стерилізованої тваринки немає жодного шансу проти дикого хижака. Жодного. Військова міць нічого не означає; рішення приймає той, хто звів курок. Загальне виборче право не сильно вплинуло на історію: до недавнього часу пул так званих «народних обранців» був закритим клубом людей з привілейованого класу, яких не хвилювало, що про них пишуть в пресі. У міру підвищення соціальної мобільності більше людей отримало доступ до політичної діяльності - однак тепер цей доступ носить тимчасовий характер. Як і у випадку з працівниками корпорацій, цим людям не потрібна велика сміливість - їх вибирають тому, що у них немає сміливості зовсім. Цікаво, що диктатор одночасно більш вільний і - в деяких випадках, на зразок традиційних монархій маленьких держав, - здатний зробити більше для блага країни, ніж вибірний представник, чия об'єктивна функція полягає тільки в демонстрації оціночного прибутку. У сучасному світі справи йдуть трохи інакше - диктатори, відчуваючи, що їх час закінчується, грабують власну країну і переміщують свої кошти в швейцарські банки, як це робить королівська сім'я Саудівської Аравії.

Імпотенція бюрократії

Узагальнюючи:

Людям, чий добробут залежить від якісної оцінки їх роботи вищим начальством, не можна довіряти прийняття критичних рішень. Хоча ми вже з'ясували, що найманий працівник - штука надійна, йому не можна довіряти прийняття критичних, жорстких рішень, пов'язаних з серйозними компромісами. Як кажуть пожежники, «якщо це не твоя робота, на пожежі тобі робити нічого». Як ми бачили і ще побачимо, у працівника дуже проста функція: виконувати завдання, які здаються корисними його керівнику. Якщо людина працює продавцем люстр, але раптом, прийшовши вранці на роботу, бачить величезні перспективи продажу антидиабетичних препаратів схильним до діабету відвідувачам з Саудівської Аравії, він не може нічого зробити - у нього є завдання. Так що, хоча в завдання працівника входить запобігання будь-яких проблем, якщо обстановка змінюється - він зв'язаний по руках і ногах. Цей ефект в поєднанні з розподілом обов'язків може викликати серйозне зниження ефективності. Ми бачили це під час війни у В'єтнамі. Тоді більшість вважала, що багато робиться неправильно, але простіше було продовжувати, ніж зупинитися, тим більше, що своїм рішенням завжди можна придумати правдоподібне пояснення (згадаймо байку «Лисиця і виноград» - тепер таку ситуацію частіше описують як когнітивний дисонанс) . Сьогодні ми спостерігаємо ті ж проблеми з позицією США щодо Саудівської Аравії. Після нападу на Всесвітній торговий центр 11 вересня 2001 року (майже всі нападники були громадянами Саудівської Аравії) було очевидно, що хтось в королівстві в цьому замішаний.

Зовнішня розвідка України завчасно мала інформацію про можливість терактів 11 вересня 2001 року і передала її США, заявив в ефірі одного з українських телеканалів екс-глава зовнішньої розвідки України (2005-2010 рр.) Микола Маломуж, передає "Укрінформ".

"Нашу інформацію про те, що за вісім місяців будуть удари по "близнюкам" (два хмарочоси Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, - ред.) у США ми передали Америці", - сказав Маломуж.

Він додав, що ця інформація не отримала тоді належної оцінки.

"Ніхто не вірив, що саме Україна має дуже глибинну агентуру в тих терористичних організаціях", - зазначив Маломуж.

Але жоден бюрократ, побоюючись перебоїв нафти, не наважився прийняти правильне рішення - замість цього було зроблено найгірше, тобто зроблено вторгнення в Ірак, оскільки це виявилася простіше. З 2001 року політика боротьби з ісламським тероризмом велася в стилі «а слона я й не помітив», коли боротьба з симптомами повністю знімає питання про причини захворювання. Політики і тупі чиновники просто дали тероризму розвиватися - тому що в рамках їх конкретних службових обов'язків так було зручніше. І ми упустили покоління: саудівці (громадяни «союзної» нам держави), ті які лише  пішли в школу 11 вересня 2001 року, тепер дорослі, віруючі салафіти, які підтримують насильство і готові його фінансувати,  а американці весь цей час конструювали все більш складні види озброєнь. Ще гірше те, що високі доходи від нафти дозволили ваххабітам  посилити промивання мізків по всім медресе Східної і Західної Азії. Таким чином, замість вторгнення в Ірак і ліквідації Емвазі та інших окремих терористів, варто було б зосередитися на джерелі проблеми: ваххабітська / салафітска освіта, що заохочує нетерпимість і проповідує неповноцінність шиїтів, єзидів і християнин. Але, повторюю, таке рішення не може бути прийнято купкою бюрократів з посадовими інструкціями. Те ж саме відбулося в 2009 році з банками. Тепер уявіть, що політику визначають люди, особисто зацікавлені в результаті, а не в оцінці начальства, і вам відкриється інший світ. Згадайте «срібне правило»: Quod tibi non vis fieri, alio ne feceris - чого не хочеш собі, не роби іншому.

Що таке Мордор? Це нащадок Царської Імперії? СРСР? Монголо-татарської Народної Республіки?

Що таке Мордор? Це нащадок Царської Імперії? СРСР? Монголо-татарської Народної Республіки? Ні... А чому???
Дуже проста відповідь: хто прийшов до влади після смерті головного адепта рузько-шовіністичної ідеї? Партноменклатура просякнута ненавистю до всього гуманістичного, свободолюбивого. Потім з’явився прошарок закоханих у всі ті шарові дачі-квартири-пайки-партшлюхопопойки у спецбанях з комсомолками. З середени 80-х років ідеї "пєрєстройки" підтримувала партія і косомольці, не з любові до народу, а з любові до грошей і прівелеїв і спинним мозком відчуваючих нафтовий піздєц Рашко-совку.